Нові методи функціональної діагностики

Сучасні методи функціональної діагностики використовують для виявлення хвороб серцево-судинної, дихальної та нервової системи.
Для більш швидкого та об’єктивного аналізу великої інформації про пацієнта на допомогу лікарю пропонуються нові, більш сучасні методи дослідження, апарати та прилади, зокрема, багато неінвазивних методів дослідження серця.
Протягом багатьох десятиліть найдоступнішим методом функціональної діагности хвороб серця залишається електрокардіографія ( ЕКГ). Реєстрація та аналіз ЕКГ є одним із перших та ключових етапів у сучасних алгоритмах діагностики поширених невідкладних станів, зокрема гострого коронарного синдрому, порушень серцевого ритму та провідності.
Кожний шостий випадок смерті в Європі у чоловіків і кожний сьомий у жінок спричинені інфарктом міокарда. В Україні щорічно реєструють близько 50 тисяч випадків гострого інфаркту міокарда. Своєчасне встановлення діагнозу гострого інфаркту міокарда є необхідною передумовою успішного лікування хвороби, а реєстрація та правильна інтерпретація ЕКГ – одним із ключових елементів діагностики інфаркту міокарда.
Навантажувальні проби – поширений і доступний метод діагностики та обстеження пацієнтів із серцево-судинною патологією. Незважаючи на бурхливий розвиток методів ангіографічної діагностики ІХС та неінвазивних методів візуалізації серця, навантажувальні проби на велоергометрі або тредмілергометрі залишаються одним з найбільш доступних методів обстеження та діагностики ІХС, стратифікації ризику, оцінки функціонального стану пацієнта і ефективності лікування.
Одним з найбільш поширених і доступних сучасних методів функціональної діагностики є холтерівське моніторування електрокардіограмми – тривала реєстрація електрокардіограмми в умовах повсякденної активності пацієнта з подальшим аналізом отриманих даних. Основна ідея амбулаторної електрокардіографії – збільшити тривалість та забезпечити можливість реєстрації електрокардіограми в умовах звичайної добової активності пацієнта. Це дає змогу кардинально підвищити чутливість електрокардіографічного методу в діагностиці порушень серцевого ритму і провідності. З огляду на поєднання неінвазивності та високої інформативності, можливостей використання в стаціонарних і амбулаторних умовах, холтерівське моніторування широко застосовують для діагностики порушень ритму та провідності серця, ішемічної хвороби серця, а також оцінки ефективності лікування серцево-судинних захворювань.
Протягом останніх років ехокардіографія є ведучим методом діагностики патології серця завдяки безпеці, відносній простоті, доступності та великій інформативності. Широке застосування метода на практиці також обумовлено високим рівнем сучасного обладнання, відсутністю шкідливого впливу на пацієнта, наявністю великої кількості варіантів дослідження, що дозволяє отримати точну анатомічну та гемодинамічну інформацію про хворого та уникнути інвазивних втручань.
Ехокардіографія грунтується на аналізі відбитих від структур серця ультразвукових хвиль, які випромінює датчик діагностичного ультрасонографічного апарату. Повне трансторакальне ехокардіографічне обстеження передбачає двовимірне дослідження, допплерографічне дослідження та дослідження у М-режимі.
Створення спеціальних ехокардіографічних датчиків і методів аналізу отриманої інформації стали передумовою значних успіхів у розвитку тривимірної ехокардіографії та зробили цей спосіб візуалізації серця потужним діагностичним інструментом у кардіологічній практиці. Він дає можливість отримувати просторові зображення серця в реальному часі. Крім того, тривимірна ехокардіографія дає можливість по-новому подивитися на клапани серця при різних патологічних станах, а також значно розширити уявлення про анатомічні особливості при вроджених вадах серця. Особливе місце тривімірна ехокардіографія посідає в діагностиці вроджених вад серця. Але, незважаючи на значний прогрес у розвитку 3D – технологій в ехокардіографії, цей метод залишається доповненням до двовимірногозображення, хоча за своєю інформативністю може конкурувати із магнітно- резонансною томографією серця.
Якщо хворий на ІХС не переніс інфаркт міокарда, а в стані спокою у нього на ЕКГ немає ішемії, то звичайне ехокардіографічне дослідження не виявить сегментарних розладів скоротливості міокарда, а сумарна скоротливість лівого шлуночка буде нормальною.Тому застосовують комбінацію двовимірної ехокардіографії з навантаженням (стресом) з метою викликати зворотну ішемію міокарда. При виконанні стрес- ехокардіографії застосовують різні методики: стрес-тест з фізичним навантаженням (на велоергометрі або із застосуванням тредмілу), фармакологічний стрес-тест. Метою стрес-ехокардіографії є діагностика ІХС у пацієнтів із середньою її ймовірністю, діагностика життєздатності міокарда після перенесеного інфаркту міокарда.
У 10-20% хворих при трансторакальній ехокардіографії якість отриманого зображення незадовільна. Причинами цього є особливості будови тіла (ожиріння, деформація грудної стінки, емфізема легень) або фактори, пов’язані з самим серцем. Таким хворим проводять черезстравохідну ехокардіографію, яка забезпечує ліпші візуалізаційні можливості. Це неінвазивна процедура без негативної біологічної дії, може бути проведена в будь – яких клінічних умовах, навіть хворим в критичному стані у палаті інтенсивної терапії.
Магнітно- резонансна томографія (МРТ) серця відкриває нові можливості розпізнавання хвороб серцево- судинної системи, виводить на новий рівень розуміння патологічних процесів, забезпечуючи швидкість та точність постановки діагнозу і, відповідно, вибір оптимального лікування. Переваги методу полягають в тому, що це є неіонізуючий метод візуалізації, який дає ідеальне зображення м’яких тканин. Метод МРТ посів важливе місце в обстеженні хворих з ішемією міокарда, після інфаркту міокарда, у випадках перикардитів, міокардитів, кардіоміопатій, вроджених і набутих вад серця в дорослих і дітей, при пошуку причини хронічної серцевої недостатності. Цей метод став незамінним у випадках пухлин серця і патології магістральних судин. Таким чином, метод МРТ суттєво розширює діагностичні можливості в кардіології, надає суттєву, а часом унікальну анатомічну і функціональну інформацію з метою вибору оптимальної тактики лікування, забезпечуючи високоякісну візуалізацію структур серця незалежно від особливостей будови грудної клітки пацієнта.
Визначення функції зовнішнього дихання ( ФЗД) має важливе значення в діагностиці та лікуванні хвороб бронхолегеневого апарату. Під зовнішнім диханням розуміють вентиляцію, дифузію та перфузію в легенях. Легенева вентиляція – це фізіологічний процес обміну повітря між альвеолами легень і зовнішнім середовищем, який відбувається в результаті дихальних рухів грудної клітки та діафрагми. У ній беруть участь легені разом із системою дихальних шляхів, грудна клітка разом з дихальними м’язами, центральна й периферична нервова система. Порушення ФЗД можуть бути наслідком пошкоджень будь-якої ланки цієї складної системи. Основні завдання дослідження функції зовнішнього дихання : 1.Діагностичні. 2. Динамічне спостереження (моніторинг). 3. Експертна оцінка. Обсяг обстеження ФЗД визначається багатьма факторами з урахуванням тяжкості стану хворого, показань та можливості різнобічного обстеження. Спірографія з дослідженням кривої «потік– об’єм» форсованого видиху – один із найпоширеніших методів функціональної діагностики. Комп’ютерна спірографія значно збагатила можливості та підвищила діагностичну цінність спірографічного дослідження, дала змогу діагностувати бронхіальну обструкцію та її ступінь, вирішувати питання топічної діагностики обструктивних порушень та встановлення їх причин. Методом індивідуального контролю прохідності бронхів у хворих на бронхіальну астму та хронічний обструктивний бронхіт є пікфлоуметрія.
Функціональна діагностика хвороб нервової системи передбачає використання таких методів, як електроенцефалографія та реоенцефалографія. Електроенцефалографія – важливий метод функціональної діагностики для вивчення стану електричної активності головного мозку. На цей час електроенцефалографію розглядають як найважливіший неінвазивний метод дослідження церебральних функцій.
Дуже широке поширення набув метод реоенцефалографії для дослідження кровообігу головного мозку. Реоенцефалографія характеризується значною інформативністю, простотою обстеження, фізіологічністю, можливістю проводити дослідження в будь-яких умовах. Реоенцефалографія дає непряму інформацію про стан церебральних судин, величину пульсового кровонаповнення, про відносну швидкість кровотоку, про басейн ураження, але реоенцефалографія малоінформативна при пухлинах головного мозку, локальних судинних ураженнях, запальних захворюваннях.
Такі сучасні методи функціональної діагностики використовують при хворобах серцево-судинної, дихальної та нервової системи.